Майже десять сторіч стоїть на крутому березі річки Удай одне з найдавніших міст України — Прилуки. Як свідчать археологічні дослідження, поселення на території сучасних Прилук існувало ще у II тисячолітті до Р.Х. Щодо походження назви міста, то одна з версій стверджує, що вона пов'язана з розташуванням його на завороті ріки, який, якщо дивитися з кручі, нагадував зброю — лук. Інша версія каже, що місто розташувалося «при луках» — на розливних лугах.
Саме місто Прилуки як адміністративний центр району та укріплення (фортеця) було закладене у X ст., коли за наказом київського князя Володимира Святославовича на східних околицях держави Київська Русь почалося будівництво міст-фортець для захисту від набігів кочовиків.

За народним календарем липень – маківка, або вершина літа. Свою назву він одержав через те, що саме на початку цього місяця починала цвісти липа дрібнолиста. Здавна це гарне й запашне дерево любили й поважали в Україні. Липами обсаджували польові дороги й биті шляхи, обійстя і сади, храми і монастирі, палаци й замки. Липа була цінним лікувальним засобом, а також дуже цінувалася пасічниками. З м’якої липи виготовляли іконостаси і кобзи, миски і діжечки, ложки й дитячі іграшки.
Липень не тільки маківка, але й окраса року, багатий на тепло, світло, квіти, ягоди. На липень припадає не тільки найбільше жарких днів, але й немало скороминущих грозових злив. У липні в Україні косять сіно, у липні ж починаються й жнива.

Арт-кафе "За двома зайцями" – це своєрідний творчий осередок Прилук. Тут щомісяця проходять засідання місцевої «Просвіти», презентують свої роботи творчі особистості. Три роки працює арт-кафе в Прилуках. Його стіни прикрашені фотопортретами великого сміхотворця-земляка Миколи Яковченка, на честь якого щорічно святкують «День Миколи». Гостями арт-кафе були добре знані подвижники української культури. Серед них – письменники Марина Меднікова, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Михайло Слабошпицький, народний артист України Богдан Бенюк, меценат Юрій Коптєв, кінорежисер Василь Вітер, американська фотохудожниця Таня Д’Авіньйон, відомі вітчизняні художники Олександр Івахненко та Юрій Шевченко, знімальні групи проекту «Вихідні по-українськи» та фільму «Клоун іде на манеж», представники видавництв і засобів масової інформації.

Відшуміла повенями, відбуяла первоцвітом, відщебетала ластівками весна-красна і наступає полудень року — червень-різноцвіт. Місяць найкоротших ночей і найдовших днів, коли вечірня зоря немовби у вранішню переходить, його ще іноді зовуть місяцем тиші, бо саме у цей час більшість пташок висиджує малят у гніздах і тому їм не до пісень і щебету. Люди знають про це і теж у лісі чи в саду ведуть себе тихо й обережно, щоб не турбувати своїх найменших друзів і помічників - пташок.
Червень обдаровує людей першими садовими й лісними ягодами, ранніми овочами. У червні наступала пора найшановнішої селянської праці — сінокосу.

“Бермуди” – зовсім не загадковий трикутник в Карибському морі, а кооператив в Прилуках, схожий на окрему незалежну державу зі своїми законами”, - це цитата з передмови до щойно виданої книги Юрона Шевченка з простою й нехитрою назвою “Бермуди”. Як неважко здогадатися, автор має безпосереднє відношення до Прилук: тут він тривалий час жив, навчався, працював. Його добре знають у нашому місті, адже Юрон Шевченко – це не хто інший, як відомий український художник Юрій Шевченко, учасник більш ніж 60-ти міжнародних і всеукраїнських художніх виставок. Кілька років тому з його мистецтвом у стилі авто-арт познайомилися й прилучани – на виставці у МБК. І от тепер з’ясувалося, що Юрій Володимирович живе подвійним життям: художника та письменника. А надихнули його на літературну творчість не що інше, як Прилуки!

Прилуки - одне з найдавніших міст України, про яке вперше згадується в «Поучении» Володимира Мономаха, датованого 1085 роком.
В давнину люди, котрі жили на східних рубежах Древньої Русі, будували поселення – фортеці для захисту від набігів кочівників. Так і тут, біля Удайської луки, де річка робить крутий поворот, в епоху неоліту виникло поселення. В X столітті за наказом київського князя Володимира Святославовича поселення було укріплене і перетворилось у фортецю-городище.
Крутий загин на річці називали лукою. Ім`я міста могло виникнути від одного з двох дуже схожих слів: одне – «прилук» - означає «край загину, коліно»; друге, «прилука» («прилучатись»), за словником Грінченка,означає «приєднання». Але в цьому ж словнику є й інше значення слова «прилука» - це «поляна серед лісів». Можливо також, що в основі топоніма лежить слово «лука»(«прилука») – «закрут».

Дивний збіг обставин… Беручись до статті, я натрапила на свідчення стосовно того, що в березні 1908-го року в Україні було побудоване перше спеціальне приміщення, яке впродовж наступних ста років і до тепер будуть називати кінотеатром (доти колишні ілюзіони, електро-біографи, синематографи містилися у незручних пристосованих приміщеннях).
З його появою в Україні розпочалася «золота доба» кіно. Варто зазначити, що усі вони були кінотеатрами хронікально–документального іноді науково-популярного фільму. І перші 20-30 років потому, саме документальні стрічки збирали повні зали.
Через сто років «золота доба» кінотеатрів України повільно зійшла нанівець, а про творців документального кіно годі й говорити…
І тому поява на екранах України серії культурологічних документальних фільмів від столичної студії «ВІАТЕЛ» стала неабиякою подією.

На нещодавньому святі мистецтва «Арт-Київ» мою увагу привернула експозиція «Art Gallery», де були представлені роботи Юрія Коваленка, художника, котрий поєднав у своєму житті Прилуки й Одесу. Ці міста стали для нього джерелом творчого натхнення.
Наше знайомство і спілкування із гостею з Одеси, директором «Art Gallery» Ладою Кобзар, почалося з розмови про майстра пензля Юрія Коваленка:
 - Пані Ладо, на Ваш погляд, яке місце в історії культури південної Пальміри посідає Юрій Коваленко? З якими українськими художниками Ви б поставили його ім`я поряд?
- Про творчість Юрія Коваленка багато сказано й написано. Його називали і «метром наївного примітивізму», і «сільським Сократом», і «по справжньому народним художником» – і все це, в певній мірі, так.

Прозоре весняне не6о, березневий серпанок лісів – і звідкись долинає церковний передзвін. Дорога робить останній поворот – і попереду з`являються приватні будиночки і садиби, і міжміське шосе поступово перетворюється на міську вулицю, а дзвони наближаються, вітаючи подорожніх. Це мій перший приїзд до Прилук.
Буде ще кілька візитів, десятки цікавих зустрічей, поява нових друзів та однодумців, але той перший приїзд запам`ятався найбільше. Саме тому, що вперше. Саме тому, що весняний. Саме тому, що вразив.