Доля не поскупилась і відміряла йому всього вдосталь. Дала могутній талант. І здібність до творчого польоту. Він жив, щоб писати й малювать. І відійшов у пору зрілості. Коли справжні художники виходять у великі майстри, а кому пощастить – у генії. Та й до своїх неповних сорока років Едуард Усов уже заявив про себе гучно, впевнено, яскраво.
Едуард Усов – своєрідний художник з типовою, на жаль, для радянської епохи, долею. Наскільки у нього все ладилось у житті внутрішньому, коли він залишався наодинці з полотном чи картоном, настільки ж не все складалося в житті зовнішньому. Художник завжди працював на одному подиху, захоплено шукав формулу гармонії, що вислизала з-під рук. Намагався зафіксувати її у форматі живопису.

Йдучи на зустріч із художником Олександром Івановичем Івахненком, чесно кажучи, не знала про нього нічого, крім імені. Тож розмова почалася деякою моєю невпевненістю та легкістю й тактовністю з боку пана Олександра.
По дорозі на виставку Едуарда Усова вводила його в курс діяльності "Просвіти", бо перетворити несподівано тепле неформальне спілкування на офіційне інтерв’ю просто не видавалося можливим. Уродженець Манжосівки, нині заслужений художник України й лауреат Шевченківської премії, щиро цікавився прилуцьким життям-буттям.

На місяць січень припадає дві пам’ятні дати, пов’язані з іменем прилуцького художника Едуарда Усова - день його народження (28.01.1938) та день смерті (5.01.1978).

Едуард Усов народився в Корюківці на Чернігівщині, з 1944 року проживав у Прилуках. Звідси поїхав навчатися спочатку до Київського училища прикладного мистецтва, а згодом - до Кишинівського художнього училища ім. І. Рєпіна, яке успішно закінчив і залишився у Молдавії. Той щедрий край полонив Едуарда Прокоповича назавжди, художник втілював у своїх роботах неповторні молдавські краєвиди, багатих внутрішньою красою людей, малював дружину Клавдію, кохання до якої проніс через все життя.