Виготовлення побутових, господарських і художніх виробів із гнучкої сировини плетінням, було досить поширене в Україні. З другої половини 19 ст. набуває широкого розвитку лозоплетіння й плетіння з рогози.
У лозоплетінні, в залежності від виробу, лозини використовували круглі, стругані або розщеплені уздовж, з корою або без кори (біле плетіння), пофарбовані, або ні. Виготовляли ажурні й густо плетені корзини для збирання картоплі, овочів, садовини. У 1915 році в Полтавській губернії плетіння корзин із лози було розповсюджене лише в одному Переяславському повіті, там ним займалося 132 чол. Так, у с. Гусинцях у 1910 році існували 4 приватні майстерні по виготовленню кошиків. Матеріал доставляли з Києва і с. Ржищева Київської губ., а вироби збувалися в Києві, Одесі, і навіть на Кавказі. Середній місячний чистий заробіток майстра становив 9,0 руб.

Майстерності лозоплетіння Володимир Чуб навчався у знаних майстрів свої справи, народних умільців з Чернігова Лідії Іванівни та Юрія Миколайовича Гончарів. За два роки, що минули з часу опанування фаху, руками прилуцького майстра виплетені численні декоративні вироби: крісла, табуретки, крісла-качалки, журнальні столики, вітражі для квітів, корзини, вази, таці, бутилі, цукерниці. “Найкраща лоза нашого, поліського краю, - говорить Володимир Васильович. - Її достатньо росте в природі, тож сировини для моїх виробів вистачає”.
Звісно, перетворити верболіз на предмет повсякденного вжитку – процес непростий і доволі кропіткий.  А тим більше, коли вся робота припадає на одні руки. Тож кожен виріб умільця – ексклюзивний, особливий, часто виконаний за власним орнаментом.
Володимир Чуб – постійний учасник прилуцьких ярмарків, возив свої вироби і на ярмарок до Сеньківки. І скрізь продукція майстра користується незмінним попитом.
Не є виключенням і Перший Міжнародний Воздвиженський ярмарок Прилуччини-2008.