У шевченківські дні, очевидно, треба говорити не про «монументальний» образ Великого Кобзаря, а про Шевченка без ретуші. Саме такий образ і постає перед читачем у п’єсі -«детективній хроніці» Олександра Денисенка «Сердечний рай, або Оксана». Торік ця книжка вийшла у видавництві «Грані Т». Отримала також премію на «Коронації слова». Олександр Денисенко зізнався «ДТ», що дуже багато часу провів у архівах та музеях, перш ніж наважився створити образ Шевченка. З часом, за словами письменника, п’єса стала розростатися і скидатися на такий собі «драматургічній роман». А потім на цій самій основі Денисенко створив сценарій п’ятисерійного фільму, що його сам хотів би й зняти, але на заваді, як завжди, стоять відсутність бажання (держави) і фінансування (спонсорів)…

1. Маріє, з чого, власне, починається Ваша поезія? Чи пам'ятаєте Ви свій перший вірш?
- Для мене витоки поезії - в музиці та математиці. Коли дитина починає розуміти музику (а це буває дуже рано), вона наспівує звуки і склади, тим самим виявляє ритми, що існують усередині неї. Коли дитина намагається мислити не тільки образно, а й на рівні символів, настає час математики. З тією ж послідовністю у мене відбувається народження вірша. Спочатку - музика, потім – математика, тобто вірші - це математика, покладена на музику; і навпаки - образи вираховуються з виниклих у душі звуків. Не просто наспівати, а зробити це «по суті» і «в тему» (за формою і за змістом), навіть якщо це такий перебіг свідомості і говоримо тільки про вдалі римо-ритмо-образні речі. Ти чуєш музику, але занотовуєш її неповністю (адже для цього ні в кого не вистачить таланту і знань); вибираєш, складаєш пазл із того, що звучить, виділяючи найбільш істотне. Одначе музику чую постійно, музика - вона зверху і йде не від тебе.

Ганна Георгіївна Ігнатенко (1924 – 2008) - наша землячка, українська письменниця, поетеса, літературознавець, перекладач, педагог, кандидат філологічних наук, 11 листопада мала б відзначити свій 85-річний ювілей.
Вона належала до покоління, на долю якого випало лихоліття та біль минулого,20-го, віку. Роки її дитинства – це голодомор, юність – час Великого Терору 37-38 років та полум’я Другої світової війни, зрілі роки – прихована, але не менш жорстока внутрішня війна за право залишатися вільною духом людиною, а не перетворитися на виконавця заангажованих ідей та гасел.
Щирі і теплі стосунки у родині, дитинство на Соборній вулиці, що біжить-в’ється по співучих прилуцьких Кустівцях, перші поетичні спроби п’ятикласниці 4-ї школи та наказ її вчительки Марії Миколаївни Чижевської говорити правду, одну тільки правду, а коли для цього змоги немає, то мовчати. Все це визначило становлення особистості Ганни.

Ганна Ігнатенко народилася 11 листопада 1924 р. у м. Прилуках у родині службовця. Навчання у Київському університеті перервала війна. У 1943 році Ганна добровільно пішла до армії. Освіту завершила у 1947 році. З 1949 року до 1962 року працювала у журналі "Дніпро", видавництві "Молодь", Держлітвидаві України. У 1956 році захистила дисертацію стала кандидатом філологічних наук. З 1962 року перейшла на педагогічну роботу: викладала літературу в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка та інституті культури ім. О. Корнійчука. Г. Ігнатенко - автор понад 30 наукових праць. З 1982 року - на творчій роботі.
Друкуватися Г. Ігнатенко почала у 1947 році. Вона автор літературознавчих статей та рецензій. У 1972 році вийшла збірка повістей "Студенти".

«Мамо! Вам - зведу монумент... Не з граніту, не з мармуру - зведу до неба його з любові... Променями сонця - висікатиму, ніжністю буду полірувати. І вічними викарбую літерами на ньому імення - МАТИ...» Ці теплі й водночас високі слова Миколи Турківського якнайточніше передають зміст його нової книги «Мати. Матусенька. Ненька», присвяченої матері письменника та, як зазначає автор, усім матерям: «Серця матерів невмирущі. Повічно у пам’яті». Великою синівською любов’ю сповнені сторінки видання. Автор ділиться з читачем найсокровеннішим: спогадами дитинства і яскравих подій, котрі відбувалися в його родині, а ще - тим душевним болем, що охопив серце після смерті матері та не полишає й досі. Поряд з поетичними і прозаїчними присвятами матері у книзі Миколи Турківського вміщені фотографії з сімейного архіву, розповіді рідних людей, листи минулих років:

Щорічні прилуцькі ярмарки мають безліч родзинок, одна з яких - книгарня під відкритим небом «Письменники за прилавком». Зі своїми книгами до нас приїздять провідні вітчизняні видання, відомі поети та прозаїки.
Чимало авторів відвідали місто й цього року. А в їх числі - Олесь Ульяненко, лауреат Шевченківської премії. Втім, його ім’я нині на слуху з іншої причини: не так давно Національна комісія з питань захисту суспільної моралі заборонила роман письменника «Жінка його мрії», визнавши його порногра-фічним. І ось - нагода поспілкуватися з паном Ульяненком, дізнатися про все, як кажуть, з перших вуст. Підходжу. На столі перед автором - екземпляри «Знаку «Саваофа» й «Серафими».

Лесь Подерв'янський вперше за останні 25 років читав художню книжку із задоволенням, бо в ній відчув «літературне м'ясо».
13 травня 2009 року у київському кнайп-клубі «Купідон» король українського авторарту, художник Юрон Шевченко та видавництво агенції MSBrand Corporation презентували в Києві уникальну книжкову новинку — безсмертний роман Юрона Шевченка «Бермуди». Вже перші читачі книжки в один голос заявили: «У нас з'явився новий Ільф і Петров в одній особі, це Юрон Шевченко».
Юрон Шевченко народився в місті Порт-Артур (Китай), але юність провів у Прилуках (Україна), тому пише російською мовою з українськими вставками. В Україні та Росії його знають як художника, який більше 15 років працює в стилі «автоарт».

На минулому тижні Прилуки познайомилися з відомою дитячою письменницею-сучасницею Тетяною Пакалюк. Тетяна Іванівна зустрічалася з учнями у місцевих школах та виступала у Центральній районній бібліотеці перед шанувальниками літературного слова. Її ж творчість реклами не потребує: з яскравих тоненьких книжечок Тетяни Пакалюк українські діти починають своє осягання життя та світу - мистецького й реального. Ці книжечки у Прилуках можна придбати в книгарні по вул. Костянтинівській, 138 - саме там і розпочалося моє знайомство з письменницею. Як з’ясувалося, Тетяна Іванівна має безпосереднє відношення до Прилук: чотири роки вона навчалася у місцевому педагогічному училищі ім. І. Франка.

Творчий вечір Валентини Грибенко з нагоди виходу її третьої збірки віршів «Добрим людям» був неординарним, таким собі кочовим, бо відбувся двічі. Спершу в неділю, 22 лютого, у Клубі Книголюбів, що зібрався в актовому залі музичної школи. А потім у четвер, 26 лютого, у Прилуцькому Гуманітарно-педагогічному коледжі ім.І.Франка. Тож шанувальники творчості пані Валентини мали нагоду слухати поетесу два рази.

«Господи, – волошка! Волі квітка./ Щирість із розплющених очей!/ З космосу, із раю, чи ізвідки/ Принесла ти радість для людей?...» – декламувала юна красуня у волошковій сукні. А потім вийшла інша – з волошковими очима, і ще одна, схожа на квіточку. Просто таки міріади милих дівчат-волошок з літературної студії та педагогічного коледжу, що читали вірші старанно й натхненно. Той вечір мав назву «Голос волошки», повторюючи ймення, дане попередній збірці пані Грибенко.