Марусич Роман Вікторович - народився 1983 року в місті Прилуки Чернігівської області  в робітничій сім'ї . У 1998 році закінчив 9 класів школи №3, отримав свідоцтво з відзнакою і вступив до Прилуцького педагогічного училища ім. І.Я.Франка на відділ трудового навчання та креслення. Успішно закінчив його у 2002 році. Одразу по закінченні влаштувався на роботу в середню школу с. Дубовий Гай Прилуцького району. Паралельно вступив на заочне відділення історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Саме працюючи вчителем і маючи безліч вільного часу, коли намагався дістатися з села додому автостопом (а це 15 км), спробував вперше писати пісні. Поступово ця справа цілком захопила Романа.

На мальовничій околиці Полтави Кобищанах знаходиться садиба видатного українського письменника Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка). Садиба й досі зберігає риси патріархальної старовини, яку любив письменник: невелике затишне подвір’я, чисті доріжки, одна з яких веде в садок і до озера внизу, дерев’яні віконниці...
Панас Якович народився у Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. Навчався спершу в місцевому парафіяльному училищі, а з переїздом батьків до Гадяча — в тамтешньому повітовому училищі, яке закінчив 1862 року. Й одразу — на службу: Гадяч, Прилуки, Миргород. До 1865 року відносяться його перші літературні спроби: спершу щоденник, вірші й поеми, потім драми та проза.

У шевченківські дні, очевидно, треба говорити не про «монументальний» образ Великого Кобзаря, а про Шевченка без ретуші. Саме такий образ і постає перед читачем у п’єсі -«детективній хроніці» Олександра Денисенка «Сердечний рай, або Оксана». Торік ця книжка вийшла у видавництві «Грані Т». Отримала також премію на «Коронації слова». Олександр Денисенко зізнався «ДТ», що дуже багато часу провів у архівах та музеях, перш ніж наважився створити образ Шевченка. З часом, за словами письменника, п’єса стала розростатися і скидатися на такий собі «драматургічній роман». А потім на цій самій основі Денисенко створив сценарій п’ятисерійного фільму, що його сам хотів би й зняти, але на заваді, як завжди, стоять відсутність бажання (держави) і фінансування (спонсорів)…

1. Маріє, з чого, власне, починається Ваша поезія? Чи пам'ятаєте Ви свій перший вірш?
- Для мене витоки поезії - в музиці та математиці. Коли дитина починає розуміти музику (а це буває дуже рано), вона наспівує звуки і склади, тим самим виявляє ритми, що існують усередині неї. Коли дитина намагається мислити не тільки образно, а й на рівні символів, настає час математики. З тією ж послідовністю у мене відбувається народження вірша. Спочатку - музика, потім – математика, тобто вірші - це математика, покладена на музику; і навпаки - образи вираховуються з виниклих у душі звуків. Не просто наспівати, а зробити це «по суті» і «в тему» (за формою і за змістом), навіть якщо це такий перебіг свідомості і говоримо тільки про вдалі римо-ритмо-образні речі. Ти чуєш музику, але занотовуєш її неповністю (адже для цього ні в кого не вистачить таланту і знань); вибираєш, складаєш пазл із того, що звучить, виділяючи найбільш істотне. Одначе музику чую постійно, музика - вона зверху і йде не від тебе.

Ганна Георгіївна Ігнатенко (1924 – 2008) - наша землячка, українська письменниця, поетеса, літературознавець, перекладач, педагог, кандидат філологічних наук, 11 листопада мала б відзначити свій 85-річний ювілей.
Вона належала до покоління, на долю якого випало лихоліття та біль минулого,20-го, віку. Роки її дитинства – це голодомор, юність – час Великого Терору 37-38 років та полум’я Другої світової війни, зрілі роки – прихована, але не менш жорстока внутрішня війна за право залишатися вільною духом людиною, а не перетворитися на виконавця заангажованих ідей та гасел.
Щирі і теплі стосунки у родині, дитинство на Соборній вулиці, що біжить-в’ється по співучих прилуцьких Кустівцях, перші поетичні спроби п’ятикласниці 4-ї школи та наказ її вчительки Марії Миколаївни Чижевської говорити правду, одну тільки правду, а коли для цього змоги немає, то мовчати. Все це визначило становлення особистості Ганни.

Ганна Ігнатенко народилася 11 листопада 1924 р. у м. Прилуках у родині службовця. Навчання у Київському університеті перервала війна. У 1943 році Ганна добровільно пішла до армії. Освіту завершила у 1947 році. З 1949 року до 1962 року працювала у журналі "Дніпро", видавництві "Молодь", Держлітвидаві України. У 1956 році захистила дисертацію стала кандидатом філологічних наук. З 1962 року перейшла на педагогічну роботу: викладала літературу в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка та інституті культури ім. О. Корнійчука. Г. Ігнатенко - автор понад 30 наукових праць. З 1982 року - на творчій роботі.
Друкуватися Г. Ігнатенко почала у 1947 році. Вона автор літературознавчих статей та рецензій. У 1972 році вийшла збірка повістей "Студенти".

«Мамо! Вам - зведу монумент... Не з граніту, не з мармуру - зведу до неба його з любові... Променями сонця - висікатиму, ніжністю буду полірувати. І вічними викарбую літерами на ньому імення - МАТИ...» Ці теплі й водночас високі слова Миколи Турківського якнайточніше передають зміст його нової книги «Мати. Матусенька. Ненька», присвяченої матері письменника та, як зазначає автор, усім матерям: «Серця матерів невмирущі. Повічно у пам’яті». Великою синівською любов’ю сповнені сторінки видання. Автор ділиться з читачем найсокровеннішим: спогадами дитинства і яскравих подій, котрі відбувалися в його родині, а ще - тим душевним болем, що охопив серце після смерті матері та не полишає й досі. Поряд з поетичними і прозаїчними присвятами матері у книзі Миколи Турківського вміщені фотографії з сімейного архіву, розповіді рідних людей, листи минулих років:

Щорічні прилуцькі ярмарки мають безліч родзинок, одна з яких - книгарня під відкритим небом «Письменники за прилавком». Зі своїми книгами до нас приїздять провідні вітчизняні видання, відомі поети та прозаїки.
Чимало авторів відвідали місто й цього року. А в їх числі - Олесь Ульяненко, лауреат Шевченківської премії. Втім, його ім’я нині на слуху з іншої причини: не так давно Національна комісія з питань захисту суспільної моралі заборонила роман письменника «Жінка його мрії», визнавши його порногра-фічним. І ось - нагода поспілкуватися з паном Ульяненком, дізнатися про все, як кажуть, з перших вуст. Підходжу. На столі перед автором - екземпляри «Знаку «Саваофа» й «Серафими».

Лесь Подерв'янський вперше за останні 25 років читав художню книжку із задоволенням, бо в ній відчув «літературне м'ясо».
13 травня 2009 року у київському кнайп-клубі «Купідон» король українського авторарту, художник Юрон Шевченко та видавництво агенції MSBrand Corporation презентували в Києві уникальну книжкову новинку — безсмертний роман Юрона Шевченка «Бермуди». Вже перші читачі книжки в один голос заявили: «У нас з'явився новий Ільф і Петров в одній особі, це Юрон Шевченко».
Юрон Шевченко народився в місті Порт-Артур (Китай), але юність провів у Прилуках (Україна), тому пише російською мовою з українськими вставками. В Україні та Росії його знають як художника, який більше 15 років працює в стилі «автоарт».