7 травня у Львові, в Палаці мистецтв, відкрилася виставки живопису та скульптури “Він та Вона” подружжя Олега та Людмили Давиденко. В експозиції - 40 живописних картин, 30 скульптур та п’ять об’ємних картино-скульптур.
«Відомі львівські митці Олега та Людмила Давиденки на виставці представили свої творчі роботи за два останні роки. Подружжя митців вже давно не брали участь у львівських виставках, але перед світовим турне покажуть громадськості та мистецтвознавцям свої творчі доробки. Для своїх робіт митці використовували різні матеріали, серед них гутне скло, бронзу», - зазначила перс-секретар Львівського палацу мистецтв Ольга Швед.

Флористика, мабуть, є найвдалішою спробою передати сутність природи через неї саму ж… Це не живопис і не художнє фото, а можливість природи самій розповісти про себе.
О, флористи… Чисті душею митці з неймовірною фантазією і непереборним прагненням зробити світ красивішим. Завдяки їм флористика вплітається в наше життя на диво красивими екібанами, оригінальними панно, вишуканими картинами… У флористів, терплячих і ніжних людей, нестандартне світосприйняття. Легкість їх дотику до рослин народжує прекрасні твори мистецтва.
Ось і в Прилуках живе людина, світ якої звучить музикою, шелестом квітів і пахощами трав. Це художник Вікторія Копасова. Вона творить флористичні шедеври.

Мабуть, важко говорити про людину, з якою майже не був знайомий. Але за неї можуть розповісти її твори, її друзі та близькі люди. Адже недаремно говорить народна мудрість: «Скажи, хто твій друг і я скажу, хто ти». Ця людина мала добрий український гумор, щирість душі, володіла даром відкритого спілкування, яке мимоволі притягувало до себе. Саме таким був відомий у нашому місті художник, майстер народної творчості УРСР – Василь Андрійович Гузій.
Народився він 1914 року в Прилуках у родині ремісника. Закінчив місцеву семирічну школу №7, потім навчався на курсах столярів та теслярів. Згодом виїхав на Донбас, де працював і одночасно навчався на вечірньому робітничому художньому факультеті. У 1934 році Василь Андрійович повернувся до Прилук.

95-річчю заслуженого майстра народної творчості Василя Гузія (27.07.1914-2005) присвячено виставку його робіт у художньому відділі краєзнавчого музею. Корінний прилучанин, Василь Андрійович шукав кращої долі на Донбасі, в Таджикистані, Узбекистані, Туркменістані, на Кавказі, працюючи в рудниках, шахтах, різноманітних організаціях. Та природний талант взяв гору, саме він привів Василя Гузія на вечірній художній факультет для робітників вчитися творчій майстерності. Крок за кроком молодий майстер наближався до мистецтва, та знову перепона: в 43-му Василь Андрійович був призваний до армії, і одразу потрапив на війну. В буремних боях за визволення Борисполя, Києва, Корсунь-Шевченкова, міст минула юність. Зустрів Перемогу на берегах Балтійського моря, звідти у званні сержанта повернувся до Прилук.

Художній проект Юрія Шевченка «ХХ століття. Архів» був презентований від Національної Спілки художників України на XII Московському міжнародному художньому салоні «ЦДХ-2009» з 20 по 30 березня 2009 року , який щорічно організовує Міжнародна конфедерація спілок художників. Слід зазначити, що експозиція впродовж всієї роботи престижного культурного форуму постійно привертала увагу численних прихильників образотворчого мистецтва. Серед відвідувачів «Салону-ЦДХ2009» були відомі політики і діячі культури Російської Федерації, країн СНД та Балтії. Високо оцінили творчість Юрія Шевченка культовий російський художник Нікас Сафронов та відомий український скульптор Олег Пінчук, вони визнали професіоналізм майстра, авторську оригінальність та невичерпну фантазію його сюжетів.

Вийшло так, що розмову з Юлею Сугак – юною прилуцькою художницею, авторкою сонячних пейзажів, квіткових вітражів, барвистих народних мотивів – ми вели удвох, розпитуючи кожний про своє. І обидві по вінця набралися подвійного позитиву від її щирого погляду, відкритого обличчя, переконливої безпосередності й недитячої цілеспрямованості. Достатньо лиш побачити зелені усміхнені очі цієї чорнобрової мавки, щоб відчути щирість її багатої душі й закохатися назавжди.
- Юлечко, Ти разом зі своїми роботами випромінюєш стільки позитиву, що просто неможливо не запитати – звідки ця безмежна енергія прибуває?

Народився 25 квітня 1954 року в місті Прилуки Чернігівської області. Навчався у 1-ій, 3-ій, а закінчив 10-ту Прилуцьку середню школу. Працював у різних місцях. За свою бунтарську антирадянську поведінку неодноразово був попереджуваний працівниками Прилуцького відділення КДБ про те, що служитиме «у білих ведмедів».

Служив у Архангельській області, в «стройбаті» на лісоповалі з 1973 по 1975 р. Разом з ведмедями звісно ж слухав радіо «Свобода».

Десь із п`ятирічного віку й донині Петро Бойко є затятим колекціонером. У його приватному житлі-музеї десятки зразків різного роду живопису та старожитностей.

З невідомих мені причин лялька уявлялась чим-то несерйозним, чимось надто дитячим... Втім, дитина, що любить грати, залишається всередині нас. Слід було таки подорослішати, щоб відпустити себе у світ старовинної ляльки та раптом з’ясувати, що лялька – це дуже, дуже серйозно!

Я не буду переказувати історію ляльки XVII – XIX ст. – вона багато в чому збігається з історією іграшки багатьох народів світу та достатньо „прописана” етнографами. Я розповім лише те, що не знайдеш в жодній книжці європейського видання. Словом про те, що побачила на власні очі та дізналася від самої майстрині. Відтак, запрошую всіх у чарівний світ ляльок Олени Найко!

Мальовничі чарівні пейзажі (реальні й казкові), абстрактні картини, оригінальні візерунки - це світ гобеленів львівської майстрині Наталії Шуст-Цимбалюк. Народилася і виросла Наталя в Прилуках, з дитинства гарно малювала, і мріяла присвятити своє життя мистецтву. Тож після закінчення школи вступила до Львівської академії образотворчих мистецтв, а закінчивши її, проходила стажування в сусідній Польщі, за підсумками якого отримала диплом з рук міністра культури республіки Польща, й ... назавжди залишилася у місті Лева. Тепер воно для Наталії - рідна домівка, бо мешкають там найближчі й найдорожчі люди: чоловік Станіслав і 3-річна донька Яринка. Є улюблена робота в інституті реставрації й можливість займатися улюбленою справою, відтворюючи на власноруч витканих гобеленах свій внутрішній світ і стан душі.

Полотна Олександра Івахненка завжди вирізняються властивим тільки їм розміреним, неквапливим і водночас надзвичайно ліричним стилем. Це й не дивно, адже ця манера письма склалася в художника, коли він працював над ілюстраціями до поезій Тараса Шевченка.

У кожного з нас є улюблені книжки з дитинства, які ми тим чи іншим чином вирізняємо на тлі усього прочитаного й осмисленого. Важко пояснити, чому одна книжка відкладається в пам’яті назавжди, а інша, хай не менш захоплююча, потроху зникає з пам’яті, розчиняючись в прожитому нами часі. Дитинство минає, лишаючи нам теплі образи та спогади про батька, про тишу в кімнаті, та ще про книжку на столі з такими ж тихими, світлими ілюстраціями, як наш дитячий світ. Я з дитинства любила одне подарункове видання „Зачарованої Десни” Олександра Довженка і не могла читати цю уславлену кіноповість в будь-якому іншому виданні.