У шевченківські дні, очевидно, треба говорити не про «монументальний» образ Великого Кобзаря, а про Шевченка без ретуші. Саме такий образ і постає перед читачем у п’єсі -«детективній хроніці» Олександра Денисенка «Сердечний рай, або Оксана». Торік ця книжка вийшла у видавництві «Грані Т». Отримала також премію на «Коронації слова». Олександр Денисенко зізнався «ДТ», що дуже багато часу провів у архівах та музеях, перш ніж наважився створити образ Шевченка. З часом, за словами письменника, п’єса стала розростатися і скидатися на такий собі «драматургічній роман». А потім на цій самій основі Денисенко створив сценарій п’ятисерійного фільму, що його сам хотів би й зняти, але на заваді, як завжди, стоять відсутність бажання (держави) і фінансування (спонсорів)…

В тому, що фотографія уже давно не ремесло, переконувати не доводиться. Навпаки, на ниві мистецтва вона почувається впевнено, і вже виникає питання; чи не витіснить фото живопис із рангу пріоритетних видів мистецтв? Із творчої зустрічі в стінах Центральної міської бібліотеки ім. Л.Забашти ми робимо висновок , що це питання риторичне.
На юнацькому відділі відбулося закриття виставки живописних робіт «Очі землі» учениці ЗОШ №6 Юлії Сугак, та відкрилася фотовиставка «Контрасти» студентки педколеджу Дарії Щербини.
Прощаючись з чудовими роботами Юлі, директор бібліотеки Тетяна Печена процитувала з книги відгуків враження відвідувача від робіт юної художниці: «...всі кольори природи нехай на кінчику пензля почуваються впевнено» (це й стало найтеплішим побажанням читачів) та вручила Юлії Диплом учасника виставки образотворчого та вжиткового мистецтва за вагомий внесок у розвиток української культури.

1. Маріє, з чого, власне, починається Ваша поезія? Чи пам'ятаєте Ви свій перший вірш?
- Для мене витоки поезії - в музиці та математиці. Коли дитина починає розуміти музику (а це буває дуже рано), вона наспівує звуки і склади, тим самим виявляє ритми, що існують усередині неї. Коли дитина намагається мислити не тільки образно, а й на рівні символів, настає час математики. З тією ж послідовністю у мене відбувається народження вірша. Спочатку - музика, потім – математика, тобто вірші - це математика, покладена на музику; і навпаки - образи вираховуються з виниклих у душі звуків. Не просто наспівати, а зробити це «по суті» і «в тему» (за формою і за змістом), навіть якщо це такий перебіг свідомості і говоримо тільки про вдалі римо-ритмо-образні речі. Ти чуєш музику, але занотовуєш її неповністю (адже для цього ні в кого не вистачить таланту і знань); вибираєш, складаєш пазл із того, що звучить, виділяючи найбільш істотне. Одначе музику чую постійно, музика - вона зверху і йде не від тебе.

Ганна Георгіївна Ігнатенко (1924 – 2008) - наша землячка, українська письменниця, поетеса, літературознавець, перекладач, педагог, кандидат філологічних наук, 11 листопада мала б відзначити свій 85-річний ювілей.
Вона належала до покоління, на долю якого випало лихоліття та біль минулого,20-го, віку. Роки її дитинства – це голодомор, юність – час Великого Терору 37-38 років та полум’я Другої світової війни, зрілі роки – прихована, але не менш жорстока внутрішня війна за право залишатися вільною духом людиною, а не перетворитися на виконавця заангажованих ідей та гасел.
Щирі і теплі стосунки у родині, дитинство на Соборній вулиці, що біжить-в’ється по співучих прилуцьких Кустівцях, перші поетичні спроби п’ятикласниці 4-ї школи та наказ її вчительки Марії Миколаївни Чижевської говорити правду, одну тільки правду, а коли для цього змоги немає, то мовчати. Все це визначило становлення особистості Ганни.

Флористика, мабуть, є найвдалішою спробою передати сутність природи через неї саму ж… Це не живопис і не художнє фото, а можливість природи самій розповісти про себе.
О, флористи… Чисті душею митці з неймовірною фантазією і непереборним прагненням зробити світ красивішим. Завдяки їм флористика вплітається в наше життя на диво красивими екібанами, оригінальними панно, вишуканими картинами… У флористів, терплячих і ніжних людей, нестандартне світосприйняття. Легкість їх дотику до рослин народжує прекрасні твори мистецтва.
Ось і в Прилуках живе людина, світ якої звучить музикою, шелестом квітів і пахощами трав. Це художник Вікторія Копасова. Вона творить флористичні шедеври.

Мабуть, важко говорити про людину, з якою майже не був знайомий. Але за неї можуть розповісти її твори, її друзі та близькі люди. Адже недаремно говорить народна мудрість: «Скажи, хто твій друг і я скажу, хто ти». Ця людина мала добрий український гумор, щирість душі, володіла даром відкритого спілкування, яке мимоволі притягувало до себе. Саме таким був відомий у нашому місті художник, майстер народної творчості УРСР – Василь Андрійович Гузій.
Народився він 1914 року в Прилуках у родині ремісника. Закінчив місцеву семирічну школу №7, потім навчався на курсах столярів та теслярів. Згодом виїхав на Донбас, де працював і одночасно навчався на вечірньому робітничому художньому факультеті. У 1934 році Василь Андрійович повернувся до Прилук.

Ганна Ігнатенко народилася 11 листопада 1924 р. у м. Прилуках у родині службовця. Навчання у Київському університеті перервала війна. У 1943 році Ганна добровільно пішла до армії. Освіту завершила у 1947 році. З 1949 року до 1962 року працювала у журналі "Дніпро", видавництві "Молодь", Держлітвидаві України. У 1956 році захистила дисертацію стала кандидатом філологічних наук. З 1962 року перейшла на педагогічну роботу: викладала літературу в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка та інституті культури ім. О. Корнійчука. Г. Ігнатенко - автор понад 30 наукових праць. З 1982 року - на творчій роботі.
Друкуватися Г. Ігнатенко почала у 1947 році. Вона автор літературознавчих статей та рецензій. У 1972 році вийшла збірка повістей "Студенти".

95-річчю заслуженого майстра народної творчості Василя Гузія (27.07.1914-2005) присвячено виставку його робіт у художньому відділі краєзнавчого музею. Корінний прилучанин, Василь Андрійович шукав кращої долі на Донбасі, в Таджикистані, Узбекистані, Туркменістані, на Кавказі, працюючи в рудниках, шахтах, різноманітних організаціях. Та природний талант взяв гору, саме він привів Василя Гузія на вечірній художній факультет для робітників вчитися творчій майстерності. Крок за кроком молодий майстер наближався до мистецтва, та знову перепона: в 43-му Василь Андрійович був призваний до армії, і одразу потрапив на війну. В буремних боях за визволення Борисполя, Києва, Корсунь-Шевченкова, міст минула юність. Зустрів Перемогу на берегах Балтійського моря, звідти у званні сержанта повернувся до Прилук.