Народився 15 червня 1923 року у місті Прилуки в родині вчителів. Після закінчення Прилуцької середньої школи №7 в 1940 році вступив до Ленінградського військово-механічного інституту, але навчання було перерване Великою Вітчизняною війною. З перших днів війни пішов добровольцем на фронт. Командував взводом 85 стрілецького полку 100-ї гвардійської стрілецької дивізії. В запеклих боях за Москву отримав тяжке поранення в голову
В 1943 -1948 роках навчався в Московському інституті хімічного машинобудування. З 1948 року і до останніх днів свого життя працював у науково-дослідному інституті хімічного машинобудування конструктором, науковим співробітником, начальником відділу, головним науковим співробітником. У 1958 році захистив кандидатську дисертацію, в 1987 докторську. В 1989 році присвоєно звання професора.

Про те, коли була Товкачівка заснована як поселення тепер, мабуть, уже ніхто в селі не знає. Багато ходить про це легенд, Говорять, нібито на території нашого села жив колись пан, а вірніше полковник козаків Товкач. Але ще про давніше його існування свідчать інші факти. Одна з легенд говорить про те, що в Товкачівці ще в монголо-татарський період жив перекладач, тобто товмач.
Інший переказ свідчить про те, що наше село було колись містечком. Про це можна судити з того, як звуться кутки в нашому селі. Один з кутків зветься Замістя. Існує версія, що містечко було огороджене кам'яною огорожею. І от коли в містечку стало замало місця для нових будівель, то люди почали будувати будинки за огорожею, тобто за містом. Звідси і назва Замістя.

Споконвіку існує на Прилуччині (як і по всій Україні) сила-силенна казок, переказів, загадкових легенд. Часом ці легенди заховані у такі таємничі оболонки тисячоліть, що їх годі й розтлумачити. Іноді у них переважають фантастично-казкові оповіді чи описи подій, речей, які з погляду здорового глузду не годиться сприймати серйозно. Та трапляються часом такі історії, які натякають нам на стежки для розгадок далеких таємниць минулого.
Чимало таких легенд і переказів існують і в одному з найдавніших і найвіддаленіших сіл Прилуцького району Сергіївці.
Уперше село документально згадується О. Лазаревським у 1629 році: "Села Ковтуновка, Яблоновка, Сергиевка и Белошапки - принадлежали Дм. Горленку и затем Скоропадским отданы были Гамапеевскому монастырю в составе Дубогаевского староства".

Недалеко від с. Обичева з давніх-давен, ще за Павла Раковича який придбав «покупкою хутор за млинком, прозываемый Радьковщина» стоїть невелике, все в зелені садків село Радьківка. І закріплене воно було за Павлом Раковичем 4 марта 1709 р. „власною рукою” гетьманом Іваном Скоропадським. А назва за переказом пішла від першого поселенця Редьки. З часом назва село Редьківка змінилася на Радьківку. Рід Раковичів володів цією місцевістю 200 років.
До 1968 року вулиці в селі були без назв. Орієнтувались по бригадах. А було тоді в селі три бригади. Перша називалась Шилівська, друга – Гришківська і третя – Горбаха. А назву Горбаха взяла від горбистої місцевості. Неподалік села протікає річка Удай. Ще й зараз старожили пам’ятають як було багато риби в її водах.
Навколо села з давніх давен шуміли густі ліси. Взагалі Радьківка - наче в підкові лісів. І кожен ліс має свою назву. Ліс Липина - багато лип. Бахтіяровщина – від землевласника Бахтіяра. Камені - за переказами в цей ліс шведи привезли камінь і позначили місце де заховали золото. Багато було охочих віднайти скарб, але при розкопках нічого не знайшли.

У це зараз важко повірити, але так було. Мале село, майже хутір с. Перше Травня до 1976 року було центром сільської Ради, якій підпорядковувалися такі села: Мазки, Шевченкове, Новий Лад, Приозерне. Що з першотравневого зробили роки, ми уже бачимо. Тож давайте перегорнемо сторінки минулого цього села. Перші будинки тут почали зводити у 1924 році. Серед перших поселенців – Сайко Захар Тимофійович та Кулик Федір Данилович. Вони вихідці з с. Мала Дівиця.
Сільської Ради у селі до 1938 року не було. Коли закладали фундамент для школи (1928р.), зібрали сход села. Питання було одне – як назвати село? Довго сперечались та радились. Спочатку село хотіли назвати Сайківкою (по прізвищу першого переселенця). Але так, як ця подія була 1-го Травня, то і вирішили сельчани назвати село Першотравневим. Назва його не змінювалась до наших днів. І по сьогодні 1 Травня жителі святкують і день народження села, і храм.
Біля села багато земель не оброблялось, бо були заповнені водою.

Нетягівщина розташована на безіменній правій притоці річки Линовиці. Коли козаки стали вільними, вони поселялись по всій Україні при долинах та річках. Ось і біля р. Линовиці поселилися козаки Нетяги. Від їхнього прізвища і назва села Нетягівщина.
Вперше про хутір згадується у 1781 році. Це сільце входило до складу Полтавської сотні Прилуцького полку. В хуторі в основному жили Нетяги. Цей приход був приписаний до Успенської церкви с. Линовиці.
Козаки були вільні, працювали самі на себе. І хоч в хуторі налічувалось декілька хат, зате було побудовано 12 вітряків.
До цього часу в хуторі налічується всього 10 дворів - хутір так і залишився малим. Прізвище Нетяга основне. На кутки він не ділиться, бо зовсім малий. Так і стоїть цей хуторець маленький, тихенький серед поля біля правої притоки р. Линовиці.

На родючих чорноземах потонуло у вишневих садках старовинне українське село Мазки. Назва села походить від слова „Мазанки”. Поселення розташоване на шляху „Прилуки – Київ”. Зазвичай, коли селяни йшли до Києва в справах, чи то на прощу, то вони орієнтувалися на білесенькі хатки – Мазанки, які в сонячну погоду було видно здалеку.
Побутує ще одна думка, щодо походження назви с. Мазки. Одного разу селом їхав якийсь пан, а дорога була грязькою, їхати було важко. Тоді пан і дав населеному пункту назву Мазки.
Хутір Мазки заснували Горленки в першій половині ХІХ ст., поруч хутора Кам`яно-Колодяжного. За спогадами старожила А.І. Котеленця 1916 року при в’їзді був щит з написом „Хутір Кам’яно – Колодяжний - Мазки”. Назва його походить від великої кількості кам’яних колодязів, які були в хуторі. Поблизу Мазок є курган доби бронзи (2тис. р. до н.е.).

Селище Ладан - одне з найдавніших сіл Прилуцького району.
Розташоване в східній частині району на правому березі р. Удай за 18 км. від райцентру - м. Прилуки і залізничної станції.
За старим адміністративним поділом, село відносилось до Переволочанської волості Прилуцького повіту, Полтавської губернії.
Давня назва була - Ладин, з 1930 р, став зватися Ладан.
Час заснування відноситься до XI ст. нашого часу. Вперше згадується 1603 р., коли тут було засновано Ладанський Покровський монастир. Назва Ладин походила від старослов'янського бога Ладо, скульптурне зображення якого знаходилось тут же на Гуляй-горі.
Це був бог весілля, згоди, любові і благополуччя. На честь його щорічно з 25 травня по 25 червня відбувалися свята-гульбища. Після тяжкої праці народ збирався з навколишніх сіл - близьких і далеких.

Села на Прилуччині і схожі і несхожі. Ось, наприклад, Канівщина. Відкрите всім вітрам лежить воно за 15 км від м. Прилук. Вперше село згадується (1781 року) як хутір таємного радника М.Будлянського, а заснували його у 1776 році сестра гетьмана Розумовського Агафія Григорівна та її син генерал і камергер царського двору Михайло Уласович Будлянський. До речі, зовсім недавно одну з вулиць у селі названо на їх честь - Будлянською. Село входило до складу полкової сотні Прилуцького полку. На початку ХІХ ст. хутір перейшов до Горленків. Потім селом володіли поміщики Забіли, Галагани та інші. В ті часи (1848 р.) в селі було споруджено дерев’яну Покровську церкву на власні кошти селянина Тимофія Гузія.
Назва села ніколи не змінювалася. Але саме походження назви Канівщина невідоме.

Мабуть, багато хто з прилучан їхав шляхом на Ніжин чи Київ. І неодмінно звертав увагу на вулиці Заїзда. Ніколи б не подумали, що колись тут був ліс, а в лісі коло річки Удай багаті випаси, озеро з прісною водою. Сюди заїзжали проїзжі люди з Ніжинського та Київського шляхів. І річка Удай була судноплавною, у цьому місці була пристань. Місцевість була мальовнича і селились тут „заїзджани” – заїзжі люди. Від цього і пішла назва Заїзд. Коли точно засноване село, ніхто не знає. Але перші згадки про нього були 1629 року.
За переказами старих людей в заїзді люди оселилися дуже давно. Перші були люди пана Прокоповича. Потім Заїзд належав дворянину Горленку, якому ці землі подарували. Невелика частина жителів села були вільними козаками, а основна – кріпаки. Із земського перепису 1900 року відомо, що в селі бувших кріпаків 277 дворів, а козаків – 39 дворів.