Між давними князями дотатарської доби після Ярослава ніхто не лишив по собі такої голосної та доброї памяти, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, що визначив ся здоровим умом посеред своїх братів, князів руських. Около його імени обертають ся майже всі важні події руської історії в другій половинї ХІ-ого і в першій четвертинї ХII-ого в. Сього чоловіка можна справедливо назвати представником свого часу. Словянсько-руські народи, що з незапамятних часів жили віддільно, мало-по-малу підчиняли ся власти київських князів і таким способом задачею їх спільної істориї стало постепенне і повільне творене державної цілосте. В якім видї і в якім ступні могла проявити ся та цілість і дійти до цілковитого здїйсненя — се залежало вже від наслїдних умов та обставин. Суспільний устрій у тих народів мав ті загальні для всіх признаки, що вони складали землі, котрі тягнули до городів, своїх осередних точок; з своїм часї дробили ся вони на части, хоч зберегали до певного ступня звязь, як між роздробленими частями, так і значнїйшими одиницями, і відтіль походило, що були два роди городів: старші й менші; останні були зависимі від перших, але з признаками внутрішньої самостійносте.

В Чернігівській області відбулася громадська акція «Микола Костомаров повертається на Чернігівщину»
У 125 річницю з дня смерті видатного історика, літературознавця та громадського діяча Миколи Костомарова у селі Дідівці Прилуцького району Чернігівської області відбулася громадська акція «Микола Костомаров повертається на Чернігівщину».

Під час заходу, ініційованого фондом «Справедлива країна», презентовано архітектурний проект відновлення музею-садиби Миколи Костомарова, місцевої каплички та паркової зони.

В сю добу, коли Русь приняла християньство, православна Церква живила ся монашим духом і релігійне благочестє було під виключним впливом монастирського погляду. Склало ся виображенє, що чоловік може вгодити Богови більш усього добровільною здержливостю, терпінями, гнобленєм тіла, відреченєм від усякого земного добра, навіть відцуранєм від собі подібних, — що Богови мила печаль, смуток, сльози чоловіка; а навпаки веселе, супокійне житє єсть догодженєм дияволови і веде до погибели. Образцем богоугодного чоловіка став ся пустинник, що зірвав усякі звязи з людьми; прикладом високої християнської-чесноти ставили затворників, що добровільно сиділи в тісній келиї, печері, на стовпі, в дуплї і т. п., живили ся нужденною, простою стравою, зобовязали ся мовчати, мучили тіло тяжкими зелїзними кайданами і виставляли його на всі невигоди нехарности. Коли не всї мали вести таке житє, то всї бодай обовязані були в набожности зближати ся до такого ідеалу.

Князюванє Ярослава можна назвати продовженєм Володимирового, як що до відносин київського князя до підвласних земель, так і що до змагань о розширене на Руси нових засновків житя, внесених християньством.
Ярослав являє ся вперше в істориї бунтівником проти свого вітця. Після переказу літописи князював Ярослав у Новгородї яко підручник київського князя і збирав з новгородської землї три тисячі гривен, з котрих дві тисячі мав відсилати в Київ свому вітцеви. Ярослав перестав присилати сї гроші і розгніваний отець збирав ся з війском покарати непокірного сина. Ярослав утік у Швецию найняти затяжцїв проти вітця. Смерть Володимира спинила війну. Зваживши тодішні обставини, можна однак припустити, що були ще глубші причини незгоди між сином і вітцем. Діти Володимира були від ріжних материй.¹⁾

Наша істория про дохристиянські часи темна і переповнена переказами, котрим годї признати неперечну достовірність; а се тому, бо наші перші літописцї писали не раньше другої половини ХІ-ого в. про події, що збули ся в їх краю в ІХ-ім і Х-ім в. З виїмкою немногих письменних грецьких вістий, не мали вони інших жерел, крім устних народник переказів, котрі задля того підлягали видумкам і змінам. Певно можна сказати, що й український нарід, подібно іншим північно-европейським народам, з християньством одержав дїйсні і тривкі основи для дальшого виробленя горожанського і державного житя, без котрих властиво для народу не має істориї. З давних часів східну половину нинішньої європейської Росиї заселяли народи чудського і туркоманського племени, а в західній половині, крім народів литовського і чудського племени, що сягали своїми оселями до балтийського побережа, жили Словяни під ріжними місцевими назвами над берегами рік: західної Двини, Волхова, Дніпра, Припети, Сожі, Горині, Стира, Случи, Буга, Дністра, Сули, Десни, Оки з їх притоками.

Микола Іванович Костомаров відіграв величезну роль в культурному й громадському житті не тільки української інтелігенції, котрої провідником, незвичайно впливовим, він був протягом цілого чверть століття (приблизно 1859—1883), а й так само і великоруської та білоруської. Вдачею своєю — кабінетний і архівний робітник, що тільки дуже короткий час (два роки) мав у своїм розпорядженні кафедру і аудиторію, а після того майже ніколи публічно не виступав. Напрямком праці — історик-антикварій, замилуваний у подробицях старого побуту, незвичайно прив'язаний до всього, що жило із старої традиції в сучаснім житті, із сильною домішкою консерватизму і неприязні до всякого модернізму, нових, модних течій, що захоплюють широкі кола інтелігенції, і до «пошлого лібералізму» (як він любив висловлюватись), що легкодушно, без глибшого розбору і зрозуміння нищить старі основи життя задля нових, популярних фраз, Костомаров, одначе, разом з тим мав сильні потяги і здібності трибуна, агітатора, дискутанта, полеміста.

3 ім'ям М. І. Костомарова пов'язане заснування і діяльність (1845—1847) славнозвісного в історії України Кирило-Мефодіївського братства, створення програмних документів цієї політичної антиімперської організації.
Наприкінці літа 1845 р. М. І. Костомаров оселяється у Києві. Деякий час він проживав у готелі на Хрещатику, потім — на квартирі у М. І. Гулака, згодом відомого діяча Кирило-Мефодіївського братства. їх часто відвідували В. М. Білозерський, О. В. Маркович — майбутні кирило-мефодіївці. Костомаров відзначав, що їхні дружні бесіди звертались найбільше до ідеї слов'янської спільноти.
4 червня 1846 р. на засіданні ради університету св. Володимира М.І.Костомаров балотувався на посаду ад'юнкта по кафедрі російської історії. Після одностайного обрання він приступив до виконання обов'язків професора кафедри. У цей період учений займався переважно підготовкою лекцій з історії, продовжував писати монографію «Богдан Хмельницький», готував до видання розвідку «Славянская мифология», літопис С. Величка.

М. І. Костомаров належить до славної плеяди вітчизняних істориків, чиє ім'я по праву стоїть поряд з іменами М. М. Карамзіна, М. О. Максимовича, С. М. Соловйова, В. й. Ключевського, В. Б. Антоновича, М. С. Грушевського. Його творчість здійснила справжній переворот в історіографії XIX ст., стала, по суті, антитезою офіційної державницької школи.
В «Автобіографії» М. І. Костомаров писав: «Вступаючи на кафедру (російської історії Санкт-Петербурзького університету.— П. Т.), я поставив за мету в своїх лекціях висунути на перший план народне життя в усіх його детальних проявах... Я бачив, що держави ставали більше випадковими плодами завоювань, ніж необхідним наслідком географічних і етнографічних особливостей народного життя. Майже завжди держава складалась не з одної народності, сильніша подавляла слабших, намагалась підкорити, а іноді й асимілювати їх».

КИЇВ, 13 грудня. /УКРІНФОРМ/. Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко відвідав село Дідівці Прилуцького району, де за участі громадськості Чернігівщини та журналістів була презентована громадська акція, яка започаткує відтворення музею-садиби Миколи Костомарова. Про це УКРІНФОРМу повідомили у прес-службі ВР України.
"Проект, який ми сьогодні презентували громадськості краю, передбачає відновлення музею-садиби Миколи Костомарова, до якого входять будинок, в якому він прожив десять років, криниця, капличка та паркова частина", - зазначив М.Томенко. Він також повідомив, що відтворення музею-садиби відомого українського діяча відбуватиметься лише в рамках громадської акції і без залучення бюджетних коштів.
Говорячи про ідею створення такого музею, заступник Голови Верховної Ради зауважив, що, попри те, що М.Костомаров викладав та працював в різних куточках України, село Дідівці можна назвати місцем, особливо милим його серцю.

Найяскравіша прикмета сьогодення – зростаючий інтерес найширших верств радянського народу до скарбів духовної культури, зокрема в галузі літератури та історії. Відбувається вражаючий за масштабністю процес перевидання, а також опублікування не друкованих раніше творів, що складають фундамент вітчизняного суспільствознавства. Водночас спливають та викликають зацікавленість імена творців цієї спадщини. Серед них – і Миколи Івановича Костомарова, яке сьогодні, на превеликий жаль, для одних уже дещо призабуте, а для інших майже невідоме. Проте життя й науково-художній доробок цієї визначної постаті заслуговують не тільки на сердечну пам’ять і шану нащадків, а й потребують подальшого ґрунтовного дослідження та популяризації. Недарма видатний російський революційний демократ Микола Гаврилович Чернишевський висловив побажання, щоб «внимательно изучали мнения Костомарова».