Майстер української комедії, народний артист України Микола Федорович Яковченко, відомий зокрема роллю батька Проні Прокопівни у невмирущому фільмі «За двома зайцями», був і в житті веселою й неординарною люди­ною. Раніше побачити Миколу Фе­доровича можна було не тільки на сцені Театру ім. І.Франка, а і в розташованому неподалік від теа­тру шинку на тодішній вулиці Карла Маркса. Там і там він був талан­том і користувався великою попу­лярністю. Про нього й досі роз­повідають анекдоти.
Безперечно, Микола Федорович Яковченко — цікава сторінка київського життя недавньої доби.

Народний артист СРСР Володимир Михайлович Дальський, який довгий час товаришував з Яковченком, багато розповідав мені про цю людину. Ось деякі епізоди з життя популярного артиста у переказі Во­лодимира Дальського.

 

"На зовнішності улюбленого артиста, якого знала і любила вся Україна, залишив свій автограф Микола Васильович Гоголь.
Зовнішність в Яковченка була колоритна, смішна, і сам він був смішний - і на сцені, і в житті.
Перше моє з ним знайомство відбулося - де б ви думали? - у тому самому шинку навпроти консерваторії.
- Сядьмо, Володимире Михайловичу,- звернувся він до мене,- он у той куточок, щоб нас менше бачили. Бо як побачать п'яниці, то не буде від них відбою. Мене тут знають.
За столиком каже:
- Чув. Що Ви приїхали зі Львова. Вибачте, а гроші у Вас є?
- Трохи є.
- То давайте, я сходжу.
- Куди?
- До магазину, бо тут горілка дорога!
За десять хвилин він повернувся.
Питає:
- Ви як п'єте: зразу чи потроху?
-Та як Ви, так і я.
- Я зразу. Лікарі стверджують, що зразу краще.
Пияк він був важкий. Перед тим як випити, кривився, очі заплющував, двічі підносив чарку до губ, кряхтів, відвертався, все його обличчя червоніло. Нарешті випивав, і обличчя перетворювалося на якусь химеру, очі вирячував, ніби смоли випив гарячої.
- Навіщо ж Ви п'єте, якщо так важко? - питаю.
- Що Ви мені такі аматорські питання задаєте? Я ж професіонал! Наливайте!
- Давайте-но закусимо.
- Яка Ви невихована людина! Хіба ж після першої "закусюють"? Наливайте! Та щоб між нами не було чвар, давайте домовимося одразу: в театрі є три коміки. Тож вважайте: перший комік - я! Ви - другий. Ну а вже третій - Крушельницький.
Та й полилася розмова, і вже й не пам'ятаю, чи ходив він ще раз до магазину, чи ні. Певне, ходив. Пам'ятаю тільки, що бути коміком я погодився, але за умови, що першим буде Крушельницький, бо він мій учитель.
Були ми вже добре напідпитку, і розмова була довга. І я, як отой сват з "Назара Стодолі", все підтакував: "Так-таки-так...".
Любив розповідати Микола Федорович! Особливо любив ділитися спогадами про свого побратима по сцені народного артиста СРСР Юрія Васильовича Шумського.
- Оце раз від профкому мені і Юрію Васильовичу дали безкоштовні путівки в Кисловодськ, щоб ми відпочили. Поїхали ми із задоволенням. Культурно відпочиваємо тиждень, другий... Аж притомились трохи! Нарешті, Юрій Васильович каже: "Збігай"! Куди ж, кажу, збігай, а гроші у Вас є? І стали ми думу думати. Потім Шумський підвівся, подивився кудись в далечінь і промовив: "Піди скажи директору, що я згоден дати концерт". Я побіг, домовився про все, і ось вже на правах конферансьє вихожу на сцену, щоб оголосити свого колегу, і очам своїм не вірю. У першому ряду сидить... художній керівник нашого театру Гнат Петрович Юра! У мене дух перехопило. Прибігаю до Юрія Васильовича, доповідаю, а він махнув рукою і пішов на сцену. Ох, і здорово ж він читав! А після концерту все ж "мали щастя" зустрітись з Гнатом Петровичем - пожурив він нас, а ми мовчки слухали, аж поки не зайшов директор і запросив на банкет. І треба ж такому трапитись: по дорозі той директор впав у каналізацію. Як ми його не мили, а так і залишився запах до кінця банкету.
- Купив я раз журнал "Огоньок", - розповідав іншим разом Микола Федорович, - і прийшов у гості до Юрія Васильовича, бо в журналі був його портрет. Шумський узяв журнал, подививсь. На першій сторінці бачить портрет Бучми, а перегорнувши сторінку, - свій.
- Що ж ти, стерво, мені підсовуєш? - накинувся Шумський. - Чому він на першій сторінці, а я на другій?
- Та хіба ж я винен? Не я ж малював!
- Мене не проведеш, це твоїх рук діло! - І як вдарить мене отим журналом... А потім похмелив, по 750 випили.
Дружба Яковченка з Шумським була щирою і вірною. Не могли жити один без одного два видатні актори! Але й ревнували один одного теж завзято! Наприклад, готується Яковченко до виходу в образі свого знаменитого Довгоносика у виставі "В степах України" за п'єсою Корнійчука. До нього підходить Шумський, що грає Галушку, й попереджає:
- Першим вийду я!
- Як Ви? Я повинен, - засперечався Яковченко, - Корнійчук так написав!
- Ну і хай собі пише. Я тебе знаю: вийдеш, рот до вух - розбестиш там публіку!.. Ні, першим вийду я. Після вистави з мене 150! - і пішов на сцену своєю орлиною ходою. А Микола Федорович вже потім якось викручувався.
А була ще така історія.
У війну Ю.В. Шумський втратив двох синів, дуже горював за ними. Після тієї особистої трагедії він довго не приходив до театру. А театр тим часом зібрався ставити нову п'єсу, у якій без Шумського ніяк не можна було обійтися. Що робити? Гнат Петрович Юра, художній керівник, вирішив послати до Шумського його друга Миколу Яковченка.
- Добридень, Юрію Васильовичу! Моє нижайшеє почтєніє! - ще з порогу почав Яковченко.
- Чого прийшов? - суворо запитав Шумський. - Які справи до мене маєш? Що твій Гнат хоче?
- Та він просив, щоб Ви тільки сказали, коли прийдете до театру, бо без Вас у новій п'єсі ніяк не обійтись. Нікому Вас замінити.! Будь кого можна, але Вас... і мене – нікому!
- Годі базікати, - перебив Юрій Васильович, - ти мене на цей гачок не піймаєш. У мене в очах - рентген! Випити хочеш, певне...
- Побий мене Боже, не за тим прийшов, Юрію Васильовичу!
- Ну гаразд... Тоді розказуй, що там у вас в театрі вже лагідніше мовив Шумський.
- Усі співчувають Вам... жінки плачуть... таке горе...
- Облиш, я не люблю, - обірвав Шумський. - Знаю я їх, бо й сам тієї ж породи. Зайди краще в цю маленьку кімнату, це моя "лабораторія", я там над ролями працюю. Почекай трохи, я схожу на кухню, допоможу Христинівні. Та розговіємося…
Коли Юрій Васильович повернувся з дружиною у свою "лабораторію", Яковченка там не було. Що таке? Куди дівся? Та раптом той з-під столу вилазить.
- Чого ти туди поліз, Миколо? - здивувався Шумський.
- Ви ж сказали, що це лабораторія, так я пробірки шукав!
Юрій Васильович з дружиною голосно розсміялись, І завдяки такій дотепності Яковченко виконав доручення Гната Юри - Шумський прийшов у театр.
Яковченко багато знімався в кіно ("За двома зайцями", "Вій", "Ніч перед Різдвом", '"Максим Перепелиця", "Королева бензоколонки"), і коли на кіностудії ім.О.Довженка зустрічалися Сергій Філіпов, Юрій Нікулін і Микола Яковченко, то не тільки люди сміялися, а здавалося, що й земля і дерева реготали! Ніхто, на жаль, не здогадався написати сценарій для цих "гоголівських" персонажів. Що б то за радість людям! І сонця, здається, було б більше, і щастя людського. Великий був майстер гумору".

Часопис "Art Line".
10.11.1998 рік