За матеріалами сайту www.viatel.kiev.ua

Вже четверте число культурологічного журналу, що виходить у Прилуках з ініціативи Ігоря Павлюченка і за фінансової підтримки Юрія Коптєва, демонструє високий клас змісту і поліграфії. Багатьом столичним журналам далеко до "Прилуки. Фортеця". А вони, столичні, тільки нарікають, плачуть та витирають рідину з-під носа... Натомість у Прилуках роблять журнал європейського рівня. Приїздіть учитися.
Це число значною мірою присвячене пам’яті видатного прилучанина - майстра художньої соломки Василя Гузія. Його роботи треба бачити - жовтаво-помаранчева солома, помножена на українську образність, дає чудовий колорит. журнал невипадково називає Василя Гузія майстром сонячного сяйва...
Відкриття журналу - постать Сергія Євcеєнка, ветеринара і літератора, що народився в Клинцях Чернігівської губернії (нині - це Брянська область Росії) і залишив чудові замальовки Прилук.

Нещодавно в Києві, в Республіканському будинку актора, відбулася презентація журналу «Прилуки. Фортеця» (редактор — Ігор Павлюченко).
Це не перший, а вже четвертий його номер. Здається, в жодному з районних центрів України нема подібного журналу. Ідея видання належить меценату, почесному громадянинові міста Юрію Коптєву. Сам він родом з Прилук, живе й працює в Москві. Саме тому журнал двомовний, українські тексти (окрім віршів) паралельно перекладені російською. Задум зрозумілий — щоб можна було похвалитися московським друзям. А хвалитися є чим — журнал повноколірний, щедро ілюстрований і цікавий. Досить сказати, що макет його розробив Шевченківський лауреат, художник Олександр Івахненко. Чи кожен столичний журнал може цим похвалитися?

Два роки тому Прилуки заявили про себе як про культурно-мистецьке місто з багатою та цікавою минувшиною, видавши власний журнал "Прилуки. Фортеця" (редактор Ігор Павлюченко). Ідея його створення належить Почесному громадянину міста, меценату Юрію Коптєву - за фінансової підтримки Юрія Вікторовича вже побачили світ чотири номери видання.
У червні поточного року на обласному фестивалі журналістів "Золотий передзвін Придесення" журнал "Прилуки. Фортеця" був визнаний кращим медіа-проектом Чернігівщини. Тепер же про прилуцький часопис дізналася вся Україна: 23 листопада у столичному Будинку актора відбулася презентація журналу її без перебільшення можна назвати презентацією Прилук у Києві, адже тематика заходу охоплювала різнобічні аспекти історії й культури нашого міста. До того ж, презентація стала чудовою нагодою для зустрічі земляків: до Будинку актора завітали представники Чернігівського земляцтва у Києві на чолі з його головою Віктором Ткаченком.

У Англії кажуть: «Мій дім – моя фортеця». Для наших городян на чужині фортецею стає рідне місто, а слова «Я з Прилук» - паролем, що допоможе у найрізноманітніших ситуаціях. У цьому я переконалася 23 листопада у Республіканському будинку актора Києва, де відбулася урочиста презентація четвертого випуску культурологічного часопису «Прилуки. Фортеця».
Ми не просто презентували журнал – ми відкривали столиці новий погляд на глибинку. Відвідувачі, щойно переступивши поріг Будинку актора, опинялися у полоні дзвінкої народної пісні, яку дарував фольклорний колектив «Горлиця» під керівництвом Вікторії Лемещенко. На стінах фойє - прилуцькі краєвиди, представлені визнаними фотомайстрами Володимиром Яковенком, Віктором Молодим, Віталієм Удодом, Володимиром Канавцем, а також початківцями Орисею Григоренко, Оленою Канавець та Олександром Метілем. Організатори виставки, меценат Юрій Коптєв, «Перша міжнародна будівельна компанія», часопис «Прилуки. Фортеця» та Український клуб лаконічно й точно визначили направленість вернісажу "Прилуки. Люди і місто».

На «Високому Валі» відбулася інтернет-конференція з Ігорем Павлюченком, приурочена до Воздвиженського ярмарку, який відбувся у Прилуках. Тема зустрічі: «Прилуки – культурна столиця Чернігівщини».
Ігор Павлюченко – редактор культурологічного журналю «Прилуки. Фортеця», власник книгарні-кафе «За двома зайцями». Він же є ініціатором вшанування актора Миколи Яковченка.
Ігор Павлюченко: Вітаю читачів "Високого Валу", радий поспілкуватися онлайн.
"Прилуки - культурна столиця Чернігівщини" - стаття Василя Чепурного з такою промовистою назвою з'явилася на шпальтах "Сіверщини" минулого року. Не можна не погодитися з Василем Федоровичем в його оцінках, позитивних емоціях, які він отримує від Прилук, де доброю волею і коштом благодійника Юрія Коптєва створюється новий культурний простір: відкриття пам'ятників поету та художнику - Тарасу Шевченку і видатному комедійному актору - Миколі Яковченку; відкриття Театральної, початок реконструкції Центральної площі; видання часопису "Прилуки.

Пам"ятники Тарасу Шевченку і Миколі Яковченку, міжнародний Воздвиженський ярмарок, унікальний краєзнавчий музей, газета "Наше свято", книги (для прикладу - "Удай тихоплинний" Олексія Савона), а тепер ще й журнал "Прилуки. Фортеця" - скажіть, де ще на Чернігівщині є стільки культурних явищ? Чернігів відстає в цьому сенсі ганебно. Взяти, хоча б питання про пам"ятник жертвам Голодомору - в Прилуках триває робота над ПАМ`ЯТНИКОМ, а в Чернігові депутати ледве-ледве місце тільки для нього визначили... А пам`ятник, скажімо, князю Михайлу і боярину Федору так десь і скніє в проектах Геннадія Єршова - натомість черговий претендент на папаху міського голови Чернігова відкриває камінь замість пам`ятника. Та ще й на місці перенасиченому іншими пам`ятниками.

Але я - про Прилуки. Якщо чесно, то місто значно програє у вазі культурно-історичних постатей тому ж таки Чернігову чи Ніжину.

Я пам’ятаю Прилуки, коли тут жило вісімдесят тисяч людей. Той період, на жаль, в минулому. Я ж тут провчився десять років у школі-інтернаті. Мої спогади про Прилуки — це спогади дитинства. І як кожні такі спогади торкаються струн душі.
Прилуки варті відродження історичної пам’яті, як-от встановлення пам’ятників Шевченкові та Яковченку. Але тут виникає питання: хто ті пам’ятники поставив?. Це однією людною зроблено. З її власної ініціативи. А людей, котрі мають непогані статки, у Прилуках набагато більше.
Це велика проблема пострадянського суспільства — рівень внутрішньої культури забезпечених людей. Людина має відчувати, що саме вона дбає про благополуччя землі, на якій живе. Я хотів би, щоб ті імпульси, які йдуть від однієї людини, ширилися й передавалися іншим. А це насамперед, бажання робити добро для своїх же людей.

У центрі всього всесвіту стоїть Людина. І кожна починає своє буття на цій землі в конкретному місці. Тільки з роками розумієш, як важливо його зберегти, щоб можна було в будь-який час прийти-приїхати туди і відчути затишок, спокій та душевне задоволення.
Моя дорога в рідну Хоружівку на Сумщину має два напрямки: через Прилуки і Бахмач. Та все ж частіше через Прилуки (по об’їзній). Отож і раніше, й тепер під час кожних відвідин Прилуччини почувався і почуваюся з прилучанами по-сусідськи. Завжди манила до себе історія Вашого древнього міста. У величі й красі вона ніби аж крізь душу проростає з глибини віків. На жаль, у реальному житті ми рідко послуговуємось досвідом пращурів – як дбати про велику й малу свою батьківщину.

Прилуки – Київ: Тисячолітні Прилуки – єдине на Чернігівщині місто, яке спромоглося на видання історико-культурологічного часопису. До того ж, це перше з міст області, де журнал видано за рахунок приватного капіталу.
Прилуки, що мальовничо розкинулись на березі тихоплинного Удаю, у сімнадцятому столітті, з ініціативи гетьмана Богдана Хмельницького, отримали статус полкового міста. Прилуцькі козаки відтоді вписали чимало славних сторінок у буремну історію України. Пам‘яті своїх пращурів прилучани і присвятили часопис, що його видано з ініціативи і за кошти приватного бізнесу, а серед авторів журналу – не лише краєзнавці та письменники Прилуччини, а і місцева молодь.