Відшуміла повенями, відбуяла первоцвітом, відщебетала ластівками весна-красна і наступає полудень року — червень-різноцвіт. Місяць найкоротших ночей і найдовших днів, коли вечірня зоря немовби у вранішню переходить, його ще іноді зовуть місяцем тиші, бо саме у цей час більшість пташок висиджує малят у гніздах і тому їм не до пісень і щебету. Люди знають про це і теж у лісі чи в саду ведуть себе тихо й обережно, щоб не турбувати своїх найменших друзів і помічників - пташок.
Червень обдаровує людей першими садовими й лісними ягодами, ранніми овочами. У червні наступала пора найшановнішої селянської праці — сінокосу. З діда-прадіда вважалося, що найкраще сіно те, яке скошене перед самим цвітінням трав — «у червні таке сіно, що й сама попадя, посоливши, в середу з'їла б». А ще знали, що справжнє літо, справжнє тепло наступає тоді, коли зацвіте шипшина і з'являється цвіт на калині. Та й взагалі, червень у народі вважають усьому початок: і літу, і майбутньому врожаю, і осені, і навіть далекої ще зими. Народний календар червня рясніє різноманітними прогнозами і завбаченнями.

Літо з вітрами і бурями — зима з хуртовинами.
Літо сухе й жарке — зима малосніжна, морозяна.
Сире літо і тепла осінь — на тривалу зиму.
Врожайне літо — холодна, люта зима.

Уважно слідкували за поведінкою тварин, птахів, комах та за станом природи і легко завбачували погоду на день-два наперед. Ось придивіться лишень уважніше і переконайтесь самі:

Вечірня роса на ясну погоду, а її відсутність – на дощ.
Рум'яний вечір і сірий ранок - на гарну погоду.
Ранковий туман — на гарний день.
Якщо шипшина не розкриває квітів — чекай дощу.
Поникли квітки картоплі — бути негоді.
Квітки в’юнкої берізки закриваються на дощ.
Часто і дзвінко кричить дятел — на холод.
Голосно співають шпаки — на дощ.
Ластівки й стрижні літають високо — на ясну погоду, а низько — на хмарну.
Ворони каркають на негоду.
Комарі роєм, або стовпом — на гарну погоду.

На перший літній місяць припадають народні й церковні празники, самобутні обряди і вірування, прикмети й прогнозування, пов'язані з старовинними звичаями.

І червня. Івана Довгого.
(Святих мучеників Патрикія і Акакія)
Люди запримітили - якщо перщі два дні червня дощові, тоді чекай що весь місяць буде сухим, сонячним і теплим.
3 червня. Олени.
(Святих Костянтина і Олени)
Господині у цей день порядкували на городах, висаджуючи пізні овочі, починали сіяти льон, бо вважалося, що після Олени вже не буде приморозків. Слідкували також за погодою. Який був день — сонячним чи дощовим, — то так піде й на осінь. А ще примітили, що якщо на Олену дощ з градом, то на Григорія і Прохора (З грудня) випаде сніг, або снігова крупа.
11 червня. Феодосії.
(Мучениці Феодосії).
У цей день починають колоситися хліба, тож люди й говорили: «прийшла Феодося й дивиться, хто як сіяв», або «ходить Феодося й дивиться на колосся». А ще була примовка: жито два тижні зеленіє, два тижні колоситься, два - відцвітає, два - наливається, два підсихає.
12 червня. Ісака.
(Преподобного Ісаакія Далматського)
За давнім повір'ям на Ісака все гаддя злазиться до купи святкувати своє «гадюче весілля».
16 червня. Луки.
(Мученика Лукиліяна)
На Луку слідкували за погодою. Якщо йтиме дощ, то добре вродять гриби, а гроза віщує поганий сінокос. Брали до уваги і напрямок вітру — якщо з півдня — на урожай ярових, з північного заходу — на мокре дощове літо.
19 червня. Трійця. Зелена неділя.
(День Святої Трійці)
Після Різдва та Великдня Трійця вважалася в народі одним з найбільших свят. Як вважають вчені, його святкували наші пращури у далекі дохристиянські часи, задовго до уведення християнства на Русі. В Зелені свята люди прикрашали свою оселю живими яскравими квітами, запашними травами, гіллям клена чи липи, немовби дякуючи самій природі за милість і добро.
Це велике свято у різних куточках України святкували і навіть називали по-різному. Ось як занотував у 1850 році про Зелені свята у нас на Прилуччині наш земляк, український історик і етнограф Микола Маркевич: «Цю неділю називають зеленою, клечальною, русальною. Перший день зветься духовим, другий – трійциним, так святкує ці дні й церква наша, хоча у Великоросії святкують їх навпаки. «До Святого Духу держись кожуха» говорять малоросіяни, не повністю довіряючи весняному сонцю і теплу. Перші три дні цієї неділі звуться Троїцькими святками: в суботу перед духовим днем, при заході сонця, натикають гілля дерев перед дверима будівель, ставлять їх і в оселі по кутках, посипають підлогу й землю перед дверима лепехою, осокою та іншими травами. Гілки називають клечання, а усю неділю клечальною й зеленою.
У цю ж неділю русалки виходять з рік, голі й прекрасні, з розпущеним волоссям, плещуться опівночі під місяцем на поверхні хвиль, бігають по полях, гойдаються на гілках дерев, заманюють перехожих - і лоскочуть їх. Русалками стають утоплениці і діти, що народилися неживими, або ті, що померли не хрещеними. Цю останню породу русалок називають мавками».
22 червня. Кирила.
(Святого Кирила архієпископа Олександрійського)
Якщо на Кирила зацвітала липа — літо чекали тепле й сонячне, а медозбір щедрим. Люди говорили з цього приводу: «якщо липа пахтить, то й бджола летить», або «бджоли і в шапку меду наносять, аби був взяток».
24 червня. Русалчин Великдень.
(Святих апостолів Варфоломія і Варнави)
Його відзначали у перший четвер після Трійці. Вважали, що у цей день русалки виходять з води на берег святкувати свій Великдень. Ось тому матері не пускали дітей у ліс, чи в поле, купатися в річці, бо русалки можуть залоскотати до смерті. Звернімося знову до М. А. Маркевича, ось що він повідомляє: « Починаючи з клечальної суботи, дівчата не виходять у поле поодинці й не купаються цілий тиждень «щоб мавки не залоскотали». Вони носить з собою за пазухою полин і любисток, як застережний засіб від нападу мавок.
Особливо страшні русалки й мавки в зелений четвер. Дівчата й жінки, боячись прогнівати їх, у цей день не працюють, а коли б потреба й змусила їх зайти у воду, то заздалегідь потрібно було накидати туди полину. Цей день називається русальчин або мавський великдень».
Цього дня не пололи буряків, щоб не були гіркими, й картоплі, щоб черви не точили. А ще намагалися нічого не садити й не сіяти, бо однак всохне. З цього часу починає коротшати день: «Варфоломія і Варнави дня увірвали, а ночі доточили».
27 червня. Петрівка. Петрів піст.
( Пророка Єлисея)
Петрів піст починається у перший після Зеленої неділі понеділок. Існує давня легенда про його виникнення. Апостол Петро установив цей піст на прохання жінок через те, що чоловіки на косовиці без міри споживали масло, сир, сметану, не лишаючи нічого навіть дітям. Петро розгнівався і хотів запровадити тривалий піст, але за чоловіків заступився апостол Павло. Він доводив Петрові, що косовиця то важка праця, а голодний косар — то вже не косар. Зійшлися на тому, що піст все ж буде, але найкоротший. Мабуть тому і вважали, що вживати скоромину в Петрівку все ж таки можна, на крайній випадок заступиться апостол Павло.

"Скарбниця" №5,
травень 1994 року