Нащадки знаного колись в Україні козацького старшинського роду Галаганів, розкиданого вихором Жовтневої революції і громадянської війни по всіх світах, живуть у Сполучених Штатах Америки, Іспанії, Франції і Швейцарії. А днями вони, представники старших поколінь і молодь, яка вже не знає мови, але не втратила відчуття кровних зв'язків, зібралися в родовому гнізді Галаганів у селі Сокиринці на Чернігівщині.
Громадянка США Єлизавета Блейк, онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана, та її близькі родичі - Михайло Ламздорф-Галаган із племінниками й донькою - завітали в Україну, щоб поповнити документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві.

Давнє німецьке слово «шляхта», яке означало «рід, порода», ввійшло в польську, українську та російську мови зі значенням «дворянство». Спочатку поляки називали так нижчий стан феодалів-лицарів, котрі здебільшого не володіли земельними наділами. Але вже в XIV—XVI століттях слово «шляхта» використовували і для позначення класу вищої аристократії — магнатів. Українці, маючи власну еліту задовго до польсько-литовського панування, стали вживати слово «шляхта» виключно під впливом польської мови.
У Польсько-Литовській державі (Речі Посполитій) українська шляхта складалася переважно як земельне, поміщицьке дворянство. Паралельно з виділенням української земельної шляхти кристалізувалася і українська військова еліта — козацька старшина. Козаки-лицарі обирали ватажка війська — кошового отамана або гетьмана, аналогічно тому, як європейські лицарі обирали главу лицарського ордену — магістра чи гросмейстера.

У давнину фіксованої дати проведення свята Івана Купала не було - воно припадало на період рівнодення і пік сонячної енергетики, а загалом обрядові дійства тривали кілька днів. З приходом християнства в народі це свято поєдналося з днем народження Іоанна Хрестителя: отримало подвійну назву -Івана Купала і визначилося з датою відзначення - з 6 на 7 липня.

"Цвіт папороті людина повинна знайти в собі"
Не секрет, що зміни в часі проведення купальського свята, як, власне, і на Різдво, створили проблеми в обрядовості. Адже найголовнішою в ній була найкоротша ніч, коли шукали цвіт папороті.
- Але ж папороть не цвіте?! - з таким запитанням-ствердженням звертаюся до заступника директора з наукової роботи Національного центру "Музей Івана Гончара" Тетяни Пошивайло.

Укладачам краєзнавчих розвідок удалося досконало описати процес формування гербів та печаток міст Лівобережної та Слобідської України за часів правління польських королів, українських гетьманів та Російської імперії.

Постановка проблеми
Починаючи з другої половини XVIII ст., царський уряд Російської імперії проводить жорстку політику, спрямовану на приведення у відповідність до загальнодержавних традицій особливостей адміністративно-територіального устрою й системи судочинства України. У 1764 р. було остаточно ліквідовано інститут гетьманства та відновлено діяльність Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором П. Румянцевим-Задунайським. Згідно із царським наказом від 18 грудня 1764 р. були реорганізовані слобідські полки, а 18 січня 1765 р. утворена Слобідсько-Українська губернія. У 1775 р. було прийнято рішення про проведення нової територіально-адміністративної реформи.

21 червня 2010 завершено прийом заявок на конкурс щодо участі в третьому модулі проекту «Університет Журналістської Майстерності» - ініціативи Української Асоціації Видавців Періодичної Преси (УАВПП), що здійснюється за підтримки Системи Компаній Кока-Кола в Україні.
Загалом було подано 37 заявок від бажаючих навчатись на 3 модулі, отже конкурс склав майже 2 кандидати на 1 місце. За результатами конкурсного відбору та оцінок Ради Опікунів визначено 20 переможців з 14 регіонів України.
Тема третього модулю: "Головні навички професійного журналіста у епоху Інтернет-журналістики та мультимедійних видавничих компаній. Сучасні ЗМІ на службі у українського суспільства."
За рішенням Ради Опікунів Університету Журналістської Майстерності до участі в 3 навчальному модулі зараховані:

Т. Шевченко: - Спасибі Вам, Григорій Степанович, що Ви мене таки не забуваєте, ще раз спасибі. А я вже думав, що мене всі одцурались, аж бачу – ні, єсть ще на світі хоч один щирий чоловік… Ох, як би то мені можна було приїхати до солов’я, весело було б… Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що Ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх канапам і не показував. Але Скобелєв таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя Катерина), то я думаю послать її до Вас. С.-Пб.,25 січня 1843 р.

Як відомо, «Кобзар» - це назва першої збірки поетичних творів Тараса Шевченка, яка вийшла друком 18 квітня 1840-го року в Петербурзі. Саме 18 квітня цензор Корсаков підписав квиток на видачу збірки з друкарні Фішера. Цьогоріч «Кобзареві» виповнюється 170 років. Прикро, що у вітчизняних календарях про цю знаменну дату немає згадки. Тим паче прикро, що вже понад 20 років у Черкасах існує музей «Кобзаря», єдиний не лише в Україні. «Кобзар» 1840 року було видано майже в день других роковин викупу Шевченка з кріпацтва. Це була чи не найсвітліша, найрадісніша доба життя поета: дні навчання в Академії мистецтв, яким присвячена автобіографічна повість «Художник» і про які пізніше він не раз згадуватиме в «Журналі». Пізніше Іван Франко скаже про цю книжку, що вона «відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заяснішала невідомою досі в українськім письменництві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

У Британії вже тиждень усі говорять про лідера ліберально-демократичної партії Ніка Клеґґа. Його виступ на перших в історії країни передвиборчих теледебатах викликав фурор, а його рейтинг стрімко зріс.
Британцям набридло домінування упродовж кількох останніх десятиліть консерваторів та лейбористів. Це озне з пояснень популярності лідера ліберал-демократів. Він ближчий до народу, ніж його опоненти, кажуть інші. Але, як з’ясувалося, Нік Клеґґ, який звертається до виборців простою мовою, має, можливо, аристократичне походження.

У прилучан є вибір: або остаточно перетворити старий цвинтар на смітник, або зрівняти його із землею і розпродати по шматочках бізнесменам, або ж зробити це місце однією з історичних пам’яток Прилук
Вважають, що історія повторюється - тільки на іншому, спіральному, етапі еволюційного розвитку, тобто відбувається процес удосконалення суспільства і людських стосунків. На прикладі ставлення сучасників до збереження пам’яток історії та старовини на Прилуччині якось важко помітити таку закономірність. Хоча є невелика когорта захисників культурної спадщини, причетних до цієї справи як за професією, так і за покликанням.
Черговий День пам’яток історії та культури 18 квітня, як і зазвичай, пройде у нашому місті практично не поміченим. Щоправда, працівники Прилуцького краєзнавчого музею та члени Товариства «Краєзнавець» ім. В.І. Маслова заздалегідь вирішили організувати конкурс «Сім чудес Прилук», аби привернути увагу громади до пам’яток старовини і познайомити її з історичними об’єктами міста, які ще не знищені байдужими архітекторами і деякими бізнесменами, котрих абсолютно не хвилює історія нашого краю.

Визначною подією в новітній історії Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського стала сьогоднішня презентація альбому автографів «Качанівка».
Приїхали і прийшли численні гості – люди науки і культури: історики і мистецтвознавці, письменники і художники, журналісти і архівісти. Ідея даного проекту виникла у колективу музею близько десяти років тому.
Чому пройшло стільки часу від початкового задуму до його здійснення? Хто займався виданням книг у сучасній Україні, той зрозуміє чому…
Близько п’яти років тривала безпосередня робота над підготовкою альбому. Авторський колектив фактично торував собі шлях, адже подібних видань раніше в Україні не було. Передмову до альбому написав доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко (до речі, автор цих рядків познайомився з ним у 2004 році… на Соловецьких островах). Поважному гостю одному з перших було надано вітальне слово.