“Бермуди” – зовсім не загадковий трикутник в Карибському морі, а кооператив в Прилуках, схожий на окрему незалежну державу зі своїми законами”, - це цитата з передмови до щойно виданої книги Юрона Шевченка з простою й нехитрою назвою “Бермуди”. Як неважко здогадатися, автор має безпосереднє відношення до Прилук: тут він тривалий час жив, навчався, працював. Його добре знають у нашому місті, адже Юрон Шевченко – це не хто інший, як відомий український художник Юрій Шевченко, учасник більш ніж 60-ти міжнародних і всеукраїнських художніх виставок. Кілька років тому з його мистецтвом у стилі авто-арт познайомилися й прилучани – на виставці у МБК. І от тепер з’ясувалося, що Юрій Володимирович живе подвійним життям: художника та письменника. А надихнули його на літературну творчість не що інше, як Прилуки! Бо саме звідси - “дивовижні персонажі” Юрона Шевченка, чиї історії з життя він розповідає зі смаком і неймовірним гумором. Гортаєш книгу й з гордістю усвідомлюєш: Шевченко – 100-відсоткровий прилучанин (хоча народився в Порт-Артурі (Китай), а мешкає в Києві), бо як іще пояснити те, що при всій своїй на перший погляд гротескності “Бермуди” надзвичайно реалістичні, навіть у якійсь мірі ностальгійні. В них – гола правда життя, прилуцька дійсність, український менталітет: “Девчата плевали семечки, ели то, что продавали, постоянно шутили и смеялись, заставляя призывно подпрыгивать груди в своих блузках. Шведы выбрали понравившиеся им яблоки и заказали три штуки. Их просьба на несколько минут парализовала работу базарчика – такой поднялся хохот.
- Ви шо, здуріли? Не морочте собі голову та інші місця. Беріть відро. А як нема грошей – три яблука беріть так, - стонала от смеха рыжая продавщица”.
В “Бермуди” потрапили далеко не всі “прилуцькі” історії Юрія Шевченка, тож тим, хто побував на презентації книги у арт-кафе “За двома зайцями”, дуже поталанило почути дещо з неопублікованого у неперевершеному авторському виконанні. І ці життєві оповіді з недалекого минулого, і пісні радянських часів у виконанні Марії Кузнєцової зробили свою справу: гості арт-кафе цілу годину прожили в 80-х роках минулого століття. Це природно, адже,здається, час в “Бермудах” зупиняється.
БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН
- Юрію, звідки беруть початок Ваші “Бермуди”?
- Я ріс нормальною дитиною, навчався в школі №5. Перша свідомість прийшла до мене, коли СРСР взяло перше в світі місце по гороху. Я тоді зрозумів, що країна практично приречена. Тому що металоріжучі станки, горох – це дуже добре, але 1/6 частина суші не навчилася шити штани! І за ними доводилося їздити з Прилук в Одесу, Київ, Ленінград, Москву. Це був маразм. Мені досі неймовірно жаль свою бабусю, яка жила в Старій Тарнавщині і отримувала на трудодень 7 копійок. Навіть тоді, в 60-ті роки, за 2 дні тієї тяжкої праці можна було купити пачку морозива! При цьому бабуся ще й вмудрялася допомагати своїм дітям. Я ніколи не міг пробачити владі робітників і селян, що по сьогодні в новгородських лісах, в Мурманській області лежать тисячі солдат, не похоронені після Вітчизняної війни. І я розумів, що єдина протиотрута проти всього, що відбувається довкола – це сміх. І ми пробували сміятися. Потім розпався СРСР, Україна стала незалежною. Я вдихнув на повні груди, мав колосальні надії, але вони не виправдалися. Знову довелося сміятися.
А потім через дірки “залізної завіси” полізла ідеологічна зброя, якісна музика. Я тоді теж став замислюватися, що не можна підмішувати поняття. “Машина времени” – все ж не “Rolling stones”. Це все одно, що порівнювати чорний хліб, намазаний маргарином, з київським тортом. У свої 50 з лишком я дійшов висновку, що ми, громадяни України, повинні збудувати нормальну державу, тоді будемо потрібні всім – і на заході, і на півдні. А доти, поки бігатимемо з протягнутою рукою, нічого хорошого не буде.
- Хто надихнув Вас на літературну діяльність?
- Я дуже вдячний Богу, що послав мені чудових соратників. Мене завжди оточували гарні люди – в Прилуках, у Києві. По-перше, люди талановиті, а по-друге, дуже добрі. Всім їм низько вклоняюся – моїм друзям по технікуму, по інституту, по роботі в Прилуках.
- І все ж, як з’явилася книжка?
- В мене накопичилася купа історій. Весь час виходило так, що я з ними постійно жив, вони сипалися, мов з рогу достатку. Треба сказати, що моєю шляховою зорею все життя була книга Ярослава Гашека “Походеньки бравого солдата Швейка”. Як на мене, це велика річ, я б роздав її як обов’язкове читання в парламенті, в уряді, президенту.
Згодом з’явилося ще дві зірки – Лесь Подерев’янський, з яким мене познайомив мій товариш і Марина Мєднікова. З Лесем пов’язані абсолютно унікальні історії. Вперше я почув його п’єси на квартирі у друга, де ми влаштовували посиденьки по кілька діб. І для того, щоб щось протипоставити (тому що я людина горда), розповів йому про Прилуки. Тут уже настав мій зоряний час, тому що Лесь сміявся так, що більше вже не міг читати свої речі. Так ми потоваришували.
Пізніше моя дружина Анюта познайомила мене зі своєю хрещеною, письменницею. Це третя зірка. Дуже розумна, весела людина. Одного разу вона бувала в Прилуках (до речі, всі були в Прилуках – Лесь Подерев’янський, автор ілюстрацій до “Бермуд”Олександр Скринник). Марині Мєдніковій я теж влаштував бенефіс з історіями про Прилуки. Оговтавшись від неймовірного сміху, вона сказала: “Юро, на тобі диктофон, надиктуй мені цих історій, я напишу книгу”. І тут мене стала давити звичайна українська жаба. Я зрозумів, що якщо зараз не візьмуся, то ніколи цього не зроблю. За чотири роки натворив десь сторінок 300. І в кінці (ну, ніби для внутрішнього користування) написав: “Безсмертний роман”. Марина так реготала, що ледь зі стільця не впала. Сказала: “Ну такої наглості я ще взагалі не зустрічала”, і залишила цей напис в редакції. Потім редактор Мацкевич викинув всі історії, що “нижче пояса”. А надпис залишив! Тож історій вистачить ще на одну книжку – якщо, звісно, допоможуть друзі.

Придбати книгу Юрона Шевченка "Бермуди"
можна за адресою:
м. Прилуки
вул. Костянтинівська, 138
кафе-книгарня "За двома зайцями"