Прозоре весняне не6о, березневий серпанок лісів – і звідкись долинає церковний передзвін. Дорога робить останній поворот – і попереду з`являються приватні будиночки і садиби, і міжміське шосе поступово перетворюється на міську вулицю, а дзвони наближаються, вітаючи подорожніх. Це мій перший приїзд до Прилук.
Буде ще кілька візитів, десятки цікавих зустрічей, поява нових друзів та однодумців, але той перший приїзд запам`ятався найбільше. Саме тому, що вперше. Саме тому, що весняний. Саме тому, що вразив.
Вразив відчуттям поваги до так званої «малої України», тим що її громади виносять на плечах усі війни, революції, політичні та економічні катаклізми, залишаючись вірними своїй Державі і своєму Народові. Вразив, розумінням символу «місто-фортеця», бо ідеться не лише про історичну місію Прилук від доби Київської Русі і до Гетьманщини, а про міць українського духу на цій території. Вразив – несподівано високим рівнем культури – матеріальної, духовної, побутової.
Отже, нині своїм друзям і колегам я розповідаю про Прилуки у такому контексті:
«У Прилуках відроджуються пам`ятки історії та архітектури, створюються нові пам`ятки, і це все корисно, потрібно, цікаво для розуміння суті України»;
«У Прилуках громада – це одна команда, яка спільно працює для розвитку міста»;
«Прилуки – то місто з козацьким духом».
Для себе у Прилуках я знайшла кілька таких місцин , чи то куточків, де відпочиваю душею. Поряд з мостом, на березі р. Удай, просто на березі, лежить каміння – те каміння тепле будь-якої пори року, і торкаючись його долонями, ніби живишся якоюсь давньою енергією – мабуть, то енергія Землі… А поруч струмить Удай і тихенько співає своїх мелодій…а за річкою місто, садиби і городи, і той церковний дзвін над містом. Про життєстверджуючу енергетику прилуцьких храмів взагалі годі і казати, її треба відчути. Стати на церковному подвір`ї, очі примружити, глибоко вдихнути – і почуття щемливого спокою так і накриває. НЕ залежить, що то за храм: чи Іоанна Предтечі, чи Трьох Святителів, чи Миколаївська церква – кожен має свій подих, свій духовний та емоційний слід на теренах міста.
Без Прилук, я думаю, моє життя було би трохи більш бідним і менш емоційним. Мені подобається приїздити у це місто, насолоджуватись ним, дихати його українським повітрям, слухати його історію та легенди. І дуже сподіваюся, що мені вдається хоч трохи допомагати прилучанам створювати сучасну легенду міста!